Психологія - це моя друга освіта. Але скільки я себе пам’ятаю - я завжди прагнула розуміти людей і бути поруч у складні моменти. За першою освітою я провізор. Багато років працювала у великій фармацевтичній компанії. Це була цікава, динамічна робота з можливостями й розвитком. Однак, про вигорання я знаю не з книжок. Мене завжди цікавило: Чому люди поводяться саме так? Що стоїть за образою? Чому ми ранимо одне одного, навіть коли любимо? У стосунках, у шлюбі, в конфліктах я спостерігала, шукаючи сенси, намагаючись зрозуміти, що відбувається з людиною всередині, коли зовні це виглядає як «боротьба». Мені хотілося не просто вирішити суперечку, а зробити так, щоб “не боліло”. Ось тому я без вагань погодилась пройти курс родинного консультування при Римо-католицькій духовній семінарії. І саме в цей час я ще більше зрозуміла, що хочу допомагати людям як фахівець з психології і те, що я МОЖУ це робити. Потім були роки навчання, університет, дипломна робота, додаткові курси й спеціалізації. Для мене психолог - це не про статус, а про відповідальність. Я переконана, що людська душа значно глибша за її симптоми, діагнози чи ролі. І що в кожному з нас є більше, ніж ми звикли про себе думати. Я не вірю у «поламану» людину. Я вірю в людину, яка колись змушена була пристосуватися, щоб вижити. І мені дуже відгукується думка, що кожен із нас - це шахта з дорогоцінним камінням. Іноді ці камені приховані під шарами втоми, болю чи розчарування. Але вони є. І я бережно ставлюся до цієї глибини.