Я не вірю в терапію як панацею. Але вірю в неї як у простір, де можна зупинитися, побути з собою і побачити: а що зі мною зараз? Що я справді відчуваю? Чого хочу? І чиї це взагалі бажання — мої чи чужі? Мені важливо, щоб терапія була не ще одним тиском, а підтримкою. Щоб вона допомагала витримувати складне — не через силу, а у своєму темпі. Щоб у клієнта був вибір. І щоб поряд була людина, яка не лякається живих емоцій і не поспішатиме з відповідями. Я приймаюча, спостережлива, часом — з іронією, часом — із тишею. Мені важливо не «виправити», а побачити людину такою, якою вона є. З її болем, силою, суперечностями, з її унікальним способом бути в цьому світі. Працюю з тривожними і депресивними станами, емоційним вигоранням, кризами, темами тілесності та сексуальності. Я не поспішатиму з "висновками" але мені важливо бачити клінічну картину — я навчаюсь цьому глибше, бо вірю: розуміння психіки (і її тендітності) — теж частина турботи. Психологія — справа мого життя. Не як пафосна місія, а як постійне питання: а що справді працює для цієї людини?